Posts Tagged роздуми

Який у вас робочий день?

На годиннику 18:17. В офісі тихо, бо всі колеги вже по дорозі додому. Роблю над собою зусилля та закриваю ноутбук ― всі справи все рівно не переробиш та всі гроші не заробиш. По дорозі з роботи в навушниках грає музика, але думки все рівно по інерції кружляють навколо робочих питань. Після вечері мию посуд та думаю як краще вирішити певне робоче питання. Навіть засмагаю на курорті під сонечком, а в голові крутиться діалог із самим собою щодо ефективнішої реалізації робочого задуму.

Ще декілька років тому я думав, що треба себе змусити переключатись. Хотілось думати про роботу тільки на робочому місці. Я навіть трішки заздрив якимось шахтарям, сантехнікам чи водіям: стрілки годинника пройшли потрібну відстань і ти вже думаєш лише про відпочинок.

Але з часом я зрозумів, що не можна працювати в компанії суворо з 9 і до 18. Гарний працівник повинен горіти своєю професією, кожна нова інформація співставляється з робочими моментами та аналізується на профкорисність. Найбільші генії людства розповідали, що натхнення не може прийти під час роботи. Найчастіше “евріка” викрикують в самих різних місцях: комусь добре думається під душем, комусь під час їзди на велосипеді, дехто грає в стрелялки (хоча пальці і тримають мишку, але на фоні все рівно мозок у фоновому режимі оброблює професійні задачі), а один мій знайомий дизайнер дуже любить кататись на колесі огляду ― тільки в такій ситуації йому приходять найкращі ідеї.

Тому, коли я змирився з тим, що постійно думаю про роботу, я почав спостерігати різке збільшення своєї ефективності. Якщо раніше мене мучило сумління коли мені хотілось в робочий час почитати новини друзів у Фейсбуці, то тепер я легко собі це дозволяю. Бо розумію, що тривалість розв’язку задачі майже ніколи не пропорційний кінцевому результату. Якщо я вдома маю вільну хвилинку ― я так само із задоволенням відкрию робочу електронну пошту та буду відповідати на листи. Якщо раніше виникали дебати між прихильниками роботи в офісі та любителями працювати вдома, то тепер це питання відпало ― працювати треба і на роботі і вдома. Мудрий вислів одного розумного менеджера розповідає що ми працюємо 6 днів на тиждень щоб догнати конкурентів, а сьомий день ми працюємо щоб їх обігнати.

Хоча і є інші крайність ― трудоголізм на всю голову :) І я одразу навіть не зможу сказати що гірше. Та однозначно можна сказати: якщо ви вдома не думаєте про роботу, то …

, ,

3 коментарі

Навіщо ви це читаєте?

Ще трішки роздумів спеціально для газети CityRivne

Кожна людина робить будь-яку річ з певною метою. Розуміння мотивації в діях людей надає можливість маніпулювати діями цих людей. Не треба лякатись слова “маніпуляція” – часто воно виступає синонімом слову “заохочення”. Кожна діяльність людини спрямована або на додавання позитиву або на усунення негативу.

В більшості випадків працівники ходять на роботу не заради того, щоб проводити час в кабінетах. Вони працюють тому, щоб на зароблені гроші гарно відпочити та отримати від відпочинку кайф. Або купити потрібну річ і отримати кайф від використання цієї речі. Хоча дехто може отримати задоволення на роботі просто від спілкування з колегами. Але це дуже рідкий випадок мотивації ;) Більш бажаних як для роботодавця так і для працівника мотив ― отримання кайфу від самого процесу роботи. Не залежно від виду мотивації кожного працівника можна та треба стимулювати, орієнтуючись саме на його конкретні мотиви. Когось цікавлять лише гроші (йому байдуже де працювати ― аби лише платили багато), комусь важливо почувати себе частиною колективу та бути оточеним приємними людьми (такі люди рідко змінюють місце роботи), хтось мотивований на результат від роботи та кайфує розглядаючи фінансову звітність, а ще якась категорія людей в роботі прагне до високого статусу та поваги від інших (тому на візитках зазвичай пишуть пафосні та статусні посади). Видів мотивацій може бути десятки, але кожної людини є своя найкраща мотивація.

Чомусь більшість рівненських підприємств починають думати про мотивацію людини тільки тоді, коли цей спеціаліст заявляє про своє бажання звільнитись. Тоді менеджери з персоналу починають вигадувати що б такого запропонувати працівнику, щоб утримати його на цій посаді. Тоді як ідеальна робота HR-менеджера ― визначити мотивацію та подбати про неї ще на етапі прийняття людини на роботу. Минулого тижня я відмовив людині в посаді лише через те, що спеціаліст мав мотивацію на результат: йому було цікаво досягнути певних показників, отримати гарну динаміку своєї ефективності, покращувати свою роботу. Але посада, на яку людина претендувала, передбачала мотивацію на процес: спеціалісту треба було просто щомісяця гарантовано якісно робити одну і ту ж роботу із стабільним результатом. При чому цю роботу не можна було зробити гірше або краще: робота або була зроблена або була не зроблена. І якби цей кандидат все ж отримав посаду, то скоро він втратив би мотивацію виконувати обов’язки якісно, бо йому було би неможливо щомісяця отримувати кращий результат. Очевидно, що є посади, які орієнтовані на результат (менеджери з продажу, шахтарі, лікарі, інші.), а є посади, які орієнтовані на процес (самі пошукайте приклади ;).

Більш цікавіше тема мотивації постає при організації комплексу маркетингу певного продукту. Чому люди купують певний товар? Чому існує великий попит на якусь послугу? Класичні приклади: “люди купують дірки, а не свердла”, “жінки купують чоловічу увагу, а не помаду”, та навіть багато людей “купують заздрість знайомих, а не айфони” :) Тому все більше кафетеріїв розуміють: їхні конкуренти ― це не просто інші кафешки, а вони мають змагатись за клієнта ще і з кінотеатрами, кегельбанами чи навіть телевізійними серіалами. Бо мотивація їх клієнтів ― весело провести свій час.

В кожній дії кожної людини є своя мотивація. Якщо ви подумаєте, то зможете зрозуміти мою мотивацію писати цей текст. Але найцікавіша ― ваша мотивація. Бо ви читаєте цей текст тому, що …

, ,

Прокоментуй!

Як робити правильні помилки

Моя колонка для газети CityRivne:

Протягом всього терміну навчання в школі мене постійно сварили за помилки. Тобто батьки сварили за оцінки, які спричинені цими помилками. А вчителі сварили за те, що помилки повторюються. І всі вони намагались зробити так щоб з кожним разом помилок в мене було менше. Але ж не буває ідеальних людей та завжди і усюди я допускав помилки. Іноді вони були на стільки дрібні, що ними можна було знехтувати, але частіше вони були суттєвими.

Залежно від свого життєвого досвіду батьки вчать своїх дітей або намагатись уникнути помилок або вчитись на помилках інших. Та дуже рідко люди отримують аналіз своїх помилок. В школі всі діти знають яку оцінку вони отримали за контрольну роботу, знають які вправи виконали не вірно, але не знають як виправити ситуацію. Ще гірший ефект, якщо оцінка відбувається тестами. Тобто після контрольної з математики учні будуть знати які задачі вони не розв’язали але вчитель не навчить їх розв’язувати ці задачі (бо ж цей матеріал вони проходили раніше).

В бізнес-колах високо ціняться успішні кейси: ними вихваляються, показують на семінарах, розбирають на навчаннях MBA. Але дуже рідко можна побачити аналіз негативних кейсів: які рішення були хибними, що варто було зробити інакше?

Я досі пам’ятаю як на іспиті з вищої математики в формулі трапеції забув поставити в знаменник двійку. Можу згадати як на своїй першій роботі помилився з кінцевою вартістю проекту. Останні 4 роки всі свої серйозні помилки я спеціально колекціоную та каталогізую. І через це, на щастя, жодна з них не повторилась.

Хоча в більшості компаній помилки вже не вважаються чимось ганебним, та в наших реаліях люди дуже бояться невдач. І ця боязню, звичайно ж, призводить до зменшення кількості спроб. І це, знову ж очевидно, зменшує кількість надзвичайно вдалих результатів. Якийсь розумний іноземець гарно сказав: “Ever tried? Ever failed? No matter. Try again. Fail again. Fail better.” – кращої та лаконічнішої інструкції не знайти.

Для повноти картини не вистачає прикладу із життя. В одній міжнародній корпорації менеджер провалив великий проект вартістю 2 мільйони доларів і прийшов до свого керівника із заявою на звільнення. Керівник йому відмовив: “я щойно інвестував в твоє навчання 2 мільйони і не збираюсь тебе звільняти”.

Тому робіть помилки ― це не страшно. Погано буде якщо із своїх помилок ви не будете робити висновки. А будь-які ваші помилки стануть правильними, якщо …

,

Прокоментуй!

Карго-культ в місцевому виконанні

Минулого разу я трішки розслабився та в свою колонку газети CityRivne переповів історію про карго-культ:

Якщо ви досі не чули про такий культ, то коротко переповім. Під час Другої Світової війни Америка воювала з Японією. Так як бойові дії велись по всьому Тихому океану, то військові США облаштовували свої бази на багатьох маленьких та не дуже острівцях. І звичайно ж там будували собі аеродроми та військові бази. Для будівництва та облаштування побуду вони завозили багато усілякої техніки, одягу та продуктів. А так, як хоробрі вояки ділили острів із місцевими, то тубільці часто переставали дбати про своє господарство та жили виключно з того, що перепадало їм від гостей-військових.

З часом війна минули та солдати повернулись на свою батьківщину. Племена нарешті зрозуміли страшну правду: західні товари створені добрими духами та призначені для їх народу. А білі люди їх обманювали їх та просто забирали всі цінні речі собі. Докази були очевидні: ніхто ніколи не бачив щоб хтось із військових займався корисною справою. Американці не шили одяг, не обробляли поля, не збирали врожай ― вони просто відкривали ящики з корисним вантажем, який або просто падав з неба, або доставлявся великими металевими птахами. В результаті маємо голодних та лінивих тубільців, які забули що таке праця. В цей момент вони і вирішили спілкуватись з духами самостійно. Так виник культ карго.

Мешканці островів починають згадувати та відтворювати дії військових: з пальм будують точні копії посадкових смуг, ставлять навколо них освітлювальні факели, піднімають “антени”, прикладають до вух половинки кокосів під видом навушників. Члени культу вірять, що якщо повністю відтворити дію ритуалу, то духи почнуть знову присилати їм контейнери з халявними харчами та одягом. (далі в газеті)

Прокоментуй!

Моя колонка в газеті CityRivne

Може мені нічого робити, може через прохання Дядька Пола, а може через мою латентну графоманію, але все ж викладаю потік своїх думок :)

В 2006 році я почав працювати в одному в рівненських інтернет-провайдерів. І протягом перших двох тижнів багато наслухався про дуже високу якість нашого інтернету. Зрештою мені цікаво стало в чому ж полягає ця славетна якість наших послуг. Наприкінці другого тижня я взяв папірець і почав заходити в різні відділи та діставати кожного працівника одним питанням: “в чому полягає якість нашого інтернету?”.

Результати анкетування мене здивували тим, що кожна людина бачила цю міфічну якість саме в своїй галузі. Тобто менеджери говорили про якісні ціни, адміністратори про якісні канали зв’язку, техпідтримка про якісну стабільність роботи та якісні цілодобові відповіді на питання клієнтів, офіс-менеджери розповіли про якісну швидкість оформлення паперів і проведення розрахунків, а монтажники про якісні монтажні роботи.

А продовження шукайте в паперовому вигляді ;)

,

7 коментарів

Холодна вода, промоутери та АЕС

Протягом робочого дня не мав часу  написати, а ось раптом в кафе Маямі (там де ви харчуємось і де беруть по 5 грн за музику :) халявний віфі. Тому нарешті поділюсь парочкою слів про враження від роботи в Кузнецовську на вихідних.

Пригоди почались з самого ранку коли я з’ясував, що в нас відсутню гаряча вода в кранах. І хоча ми дуже швидко отямились від сну, але на відкриття магазину все ж запізнились на 10 хвилин – маршрутки тут ходять дуже дивно.

Зранку застали дуже брудні вітрини — лишилась стружка від роботи теслі. Але вже до 10:00 продали 2 ноутбука. Нарешті заслав школярів-промоутерів роздавати листівки. Потім двох з трьох промоутерів зі скандалом вигнав (не хочу детально розписувати цей негатив, але попались якісь дуже ліниві та недбалі школярі).

Нарешті отримав дзвінок від директора магазина-конкурента, домовились про зустріч. Подружився із сусідами-провайдером. Одразу ж отримали від них замовлення на обладнання.

Розробили механіку акції — всі покупці беруть участь в розіграші призів. Суперприз — монітор.

Дали оголошення по гучномовцю на автовокзалі та ринку. Всього лише 2 грн за вихід. А в суботу мешканці міста всі прямують на базар. Мені пояснили що базар – це місце світської тусовки :)

Нарешті виставили штендери:

З’ясував, що половина вітрин відкривається вліво, половина — вправо. Афтор – албанець ще той!

Атомка тут дуже розслабляє мешканців. Багато людей сидить без діла та чекає доки їх візьме АЕС на роботу.

Центр зайнятості корупційно паразитує — змушує перед оформленням на роботу на атомку прийти людей до них та стати на облік як безробітний. А після того як людина влаштовується на АЕС — центр зайнятості радісно звітує про влаштованого безробітного.

Тепер всі сили спрямовані на “вилизування”: 1 липня докінця дня все має бути ідеально на 100%. Відлік пішов на години.

, ,

Прокоментуй!

Пандус біля Міськради

На днях біля входу до Міськради наваяли пандус. Невже і до нас добрались “насяльнікама”? Бачите який зазор між землею і початком пандуса та пандусом і початком бруківки?

Не маю жодних раціональних пояснень того, навіщо треба було робити цю конструкцію і чому досі замовник конструкції не змусив її переробити.

І щоб вас остаточно “добити” – ще одна фотка “в анфас” щоб показати надзвичайно оригінальну ширину цього пандуса та відстань до входу.

Read the rest of this entry »

Прокоментуй!