Posts Tagged менеджмент
Пейнтбол через призму менеджмента
Posted by Axiom in Відпочинок on Квітень 7, 2012
На минулих вихідних вкотре добряче побігали.
І так як відчуття вже не нові, почав шукати глибшу філософію в наших біганинах.
Під час інструктажу подумалось, що і бізнес і пейнтбол мають в основі схожі принципи:
1) команда з двох людей завжди діятиме краще ніж дві окремі людини;
2) ствол маркера завжди має бути направлений туди, куди спрямований ваш погляд. Думати над одним, а робити інше — погана ідея як для пейнтболу так і для бізнесу;
3) чітка стратегія — половина успіху;
4) але і не треба забувати про тактику: якщо якась людина з команди повинна швидко прийняти самостійне рішення — вона має мати достатні знання та вміння для того, щоб це рішення було правильним;
5) треба мати «план Б»: часто щось трапляється на так як задумано, бажано для таких ситуацій мати альтернативний план чи стандартизовану схему дій;
6) важливо розуміти суперника: хтось з ворожої може зробити якісь нестандартні дії та надіятись на удачі, команда може задумати 15 хвилин відсижуватись а потім контратакувати, можуть чекати доки у вас закінчаться набої — чим краще ви розумієте психологію людей з тієї сторони барикад, тим легше вам буде знайти контрзаходи;
7) екіпіровка та навчання не мають меж досконалості. Але все ж є мінімальний рівень, без якого заборонено навіть починати;
8) але саме цікаве мабуть те, що і від бізнесу і від пейнтболу працівники повинні вміти отримувати кайф :)
Буду радий, якщо доповните список.
Moneyball: підхід до найму персоналу
Хто ще не подивився — рекомендую (опис на imdb). Весь сенс фільму в тому, що менеджер бейсбольної команди замість того, щоб відбирати гравців за допомогою спеціалістів, починає шукає бейсболістів виключно за статистичними даними їх ігор.
Тобто якщо раніше на відбір впливали фактори на кшталт «він постійно свариться з дружиною» чи «ламав ногу, може повільно бігати» та інші, то тепер головний герой фільму не дивиться на ці ознаки, а відбирає людей тільки по цифрам: «який відсоток успішності відбивання», «на якій базі найкраще всього грає».
І після появи фільму на екранах почалося: в неті з’являються статті на тему, всі рекомендують фільм до перегляду, навіть спікер kmbs приділив в своєму виступі добрих 20 хвилин зі слайдами з фільму. Усюди йде мова про еволюцію рекрутингу.
Та я вважаю, що все навпаки — фільм ще більше підкреслив важливість ретельного підбору людей на основі даних, що напряму не поєднані зі сферою діяльності. Для мене в фільмі самою цікавою сюжетною лінією була не історія успіху команди, а боротьба менеджера команди з рекрутерами та головним тренером. Хоча в фіналі підхід виявився успішним, але ніхто з «десижнмейкерів» не хотів спробувати таку іновацію.
Можливо в реальному житті такий метод буде ефективний для підбору лінійного персоналу: легко вибирати персонал в фастфуд за параметром «скільки бутербродів може зробити за годину». Але за таким методом компанія ніколи не зможе обрати персонал, який може зробити щось «екстра». Якби в цій команді менеджера обирали статистичними методами, то ніколи би не найняли персонажа Бреда Піта ;)
Все рівно поки що немає нічого кращого ніж 15-хвилинна розмова з людиною та правильний набір проективних питань.
Будь мужиком: визнавай свої помилки
На правах крику душі.
Нещодавно в Сарнах я допустив досить серйозний фейл. Як би не хотілось виправдатись, але вся вина була лише моя.
За минулий тиждень я загадав мінімум три ситуації, коли люди мене підвели та не визнавали своїх помилок. Навіть не знаю скільки таких ситуацій буває за місяць. Та проблема не в самих помилках, а в ставленні людей до помилок.
Фотограф зробив невірну цветокорекцію, дизайнер промазав з макетуванням, менеджер виписав невірний рахунок, продавець порадив не той товар, електрик неправильно підключив живлення — всяке буває. Якщо людина відверто скаже «так, це моя помилка» — я буду знати, що швидше за все такого не повториться та зможу їй довіряти. Можливо навіть ще більше довіряти ніж до інциденту. Але якщо людина починає вигадувати неправдоподібні відмазки — я двічі подумаю чи надалі мати з таким спеціалістом справи.
Це ж стосується діяльності цілих компаній чи магазинів.
Хто такий хороший керівник?
Щось я все пишу-міркую про менеджерів, найм на роботу, виконання обов’язків та мотивацію підлеглих. А на цих вихідних активно задумувався про роль керівника в ефективності роботи усієї команди.
Перш ніж напишу свої думки – хочу почути ваші. Який був ваш найкращий керівник? Чому ви навчились в нього? Які його риси хотіли би мати? Як думаєте – що саме головне для керівника? Поділіться власним досвідом та прикладами.
Чи працює мотивація бонусами?
Фігня якась з цими бонусами, нічого зрозуміти в них не можу. Коли я працював в Реноме – бонуси були по завершенню проектів та в кінці року (для кожного особисті в залежності від якості роботи). В америках окрім бонусів до Нового року є також бонуси до річниці роботи працівника в компанії. В Києві знайомий регулярно отримує під ялинку завжди конкретну суму в розмірі середньорічної з/п.
А вчора менеджер зі Львова пожалілась на дивну ситуацію: наприкінці минулого року вона отримала бонус в розмірі 120% від місячної зарплати, а цього року лише 80%. Тепер вона схвильована та демотивована.
«Дивні люди» – скажете ви. І мабуть будете праві. Бо я також не розумію як можна отримувати премію тільки за те, що ти рік пропрацював. Ще дивніше ображатись на розмір такої халяви. Але ж раз в багатьох поважних корпораціях існує така система, значить якась розумна голова порахувала це ефективним. Чи ні?
Я розумію коли видається премія по завершення проекту. Чи по досягненні якихось результатів. Чи за значеннями якогось іншого KPI. Але хотіти стільки ж халяви як і в минулому році – якось не чесно.
Хоча може я щось ще не розумію в ефективності таких маневрів.
Іноді ніяка мотивація не працює
Навіть не знаю що робити, руки мої опускаються та мораль понижається на 200 пунктів. Певні люди діють просто за межами раціонального. Є частина працівників яким на все пофіг. Навіть самі найкращі професіонали іноді забивають на ефективність роботи.
Приклади:
- в магазині не хочуть вмикати новорічну музику, бо «вона нам набридає». Слухають важкий рок. І пофіг на те, що новорічний настрій продає. Байдуже, що багатьом клієнтам не подобаються такі агресивні ритми. Забили на клієнтів заради своєї приємності;
- не проводять анкетування клієнтів, бо «це забирає багато часу». А те, що нам важливо знати ефективність реклами – дрібниця. Штрафи не діють – в них на стільки великі зарплати (відносно середніх по місту), що працівник готовий віддати 200 грн аби тільки не напрягали;
- не хочуть робити електронні розсилки серед покупців, бо «ніхто по ним не купує». А ніхто – це одна людина з двох сотень при трьох розсилках. Подавай все і одразу. Ніякі пояснення що треба робити розсилки регулярні, з спецпропозиціями – не діють. Погрози про штрафи не допомагають.
- менеджери навіть зайвого дзвінка старому клієнту не зроблять, бо «якщо захоче – сам напише мені в аську, чьо я буду його напрягати».
І таких пунктів збирається щодня по парочці штук.
Питання на засипку: що вам не вистачає для ефективнішої роботи? Вдвічі більше зарплати? Особисту секретарку та лімузін? Десять помічників? Окремий кабінет? Більше повноважень? Уваги керівництва?
Професійний менеджер повинен мати залізні яйця
Я про це завжди здогадувався. Але щоб на стільки – переконався лише зараз.
Фейли бувають у всіх, краще ніж на своїх помилках не навчишся ніяк. Коли через зрив строків будівельниками в нас з’явились варіанти переносити відкриття магазину та зафіксувати збитки (в маркетинг інвестовано тисячі доларів) або шукати варіанти «неповноцінного» відкриття, то я перший варіант взагалі не розглядав. Але наш директор прийняв вольове рішення.
Треба багато сміливості щоб признатись в своїй поразці перед собою, завжди сам собі знайдеш якусь відмазку. Ще складніше повідомити людям, що багато їхньої праці змарновано. Але чим раніше людина перестане смикатись та прийме складне рішення – тим більшу повагу це викличе.
Зрештою ніхто не буде пам’ятати скільки у вас пішло часу на підготовку якоїсь справи, але всі будуть пам’ятати якщо в результаті у вас буде провал.
PS: може написав сумбурно і моралі мало, але я сам собі лишаю таку пам’ятку.
Іншими мовами
