Хто ще не подивився — рекомендую (опис на imdb). Весь сенс фільму в тому, що менеджер бейсбольної команди замість того, щоб відбирати гравців за допомогою спеціалістів, починає шукає бейсболістів виключно за статистичними даними їх ігор.

Тобто якщо раніше на відбір впливали фактори на кшталт «він постійно свариться з дружиною» чи «ламав ногу, може повільно бігати» та інші, то тепер головний герой фільму не дивиться на ці ознаки, а відбирає людей тільки по цифрам: «який відсоток успішності відбивання», «на якій базі найкраще всього грає».

І після появи фільму на екранах почалося: в неті з’являються статті на тему, всі рекомендують фільм до перегляду, навіть спікер kmbs приділив в своєму виступі добрих 20 хвилин зі слайдами з фільму. Усюди йде мова про еволюцію рекрутингу.

Та я вважаю, що все навпаки — фільм ще більше підкреслив важливість ретельного підбору людей на основі даних, що напряму не поєднані зі сферою діяльності. Для мене в фільмі самою цікавою сюжетною лінією була не історія успіху команди, а боротьба менеджера команди з рекрутерами та головним тренером. Хоча в фіналі підхід виявився успішним, але ніхто з «десижнмейкерів» не хотів спробувати таку іновацію.

Можливо в реальному житті такий метод буде ефективний для підбору лінійного персоналу: легко вибирати персонал в фастфуд за параметром «скільки бутербродів може зробити за годину». Але за таким методом компанія ніколи не зможе обрати персонал, який може зробити щось «екстра». Якби в цій команді менеджера обирали статистичними методами, то ніколи би не найняли персонажа Бреда Піта ;)

Все рівно поки що немає нічого кращого ніж 15-хвилинна розмова з людиною та правильний набір проективних питань.