Життя в місті Рівне

В п’тницю я мав приємність судити всеукраїнський конкурс комп’ютерних талантів, який проводить академія ШАГ.

Хоча “мав приємність” – це досить гучно сказано. Насправді мені прийшлось витримати відчутний удар по психіці, бо 95% всіх робіт всім своїм змістом кричали про те, що їх автор навіть поверхнево не знайомий з навичками, що потрібні для виконання такої роботи.

Але так, якщо слова “жахі”, “страхіття”, “несмак” та “дитячий садок” не повністю розкриють мій відгук, тому мушу описати своє обурення детальніше.

Загальний мотив конкурсу був “Щаслива планета”. Тобто всі роботи мали в той чи інший спосіб розкрити розуміння автора цього словосполучення.

Категорія №1: Відео

Всього було представлено дві роботи.

Сценарій першої роботи розкривав емоції дитини, якій приділяють мало уваги. В доробці була наявна операторська робота, були продумані сцени та зроблено досить пристойний монтаж.

Друга робота була просто як двері: камерою “з рукі” автор назнімав купу дітей, які спершу гуляють та стрибають на вулиці, а потім в будинку малюють аквареллю. І все це під “нічєво на свєтє лучше нєту”. Одним словом — 0 хвилин на роздуми, 5 хвилин на зйомки, 20 хвилин на “порізати та накласти музику” і робота готова.

Але я навіть уявити собі не міг, що деякі судді зможуть захотіти віддати перше місце оцій останній роботі. На цьому місці я почав запідозрювати “нєладноє” і активно включився в дискусію. Не буду описувати як я все ж відстояв перемогу першого фільма, бо ще є шматок тексту про інші номінації.

Категорія №2: Плакат

На цю номінацію було представлено цілих 10 робіт і я очікував, виникне складність із вибором. І складність дійсно виникла — всі роботи були на стільки жахливі, що я навіть не міг порівняти будь-які дві з них. Тому вся схема роботи мене, як судді, звелась до вибору найкращого із найгіршого.

Пересічний читач може подумати щось накшталт “та хто він такий, щоб судити дизайнерів”. На це в мене є дуже простий аргумент: якщо автор не дотримується основ дизайну, бо банально їх не знає, то цей автор не може навіть бути висунутим на конкурс.

Одним абзацом критикую всі роботи: страшний неприкритий фотошоп, занадто помітні ефекти, занадто багато блуру, страшні шрифти, каша в шрифтових композиціях, використання дуже великої кількості кольорів (часто контрастних, типу жовтий шрифт на фіолетовому тлі), відсутність ідеї, відсутність читабельності та сприйняття плаката і ще багато різноманітних зауважень.

Але я навіть був готовий пробачити всі ці помилки в дизайні, якби автори при роботі пам’ятали головний критерій — це мав бути плакат. Ось так банально. Це мав бути плакат, отже треба було зробити висновки:

1) час на сприйняття плакату — це максимум 1-2 секунди;
2) має доноситись одна проста та зрозуміла ідея;
3) має бути легкий графічний образ щоб він виконував задачу привертання уваги та зорового якоря;
4) щоб його сприйняти не треба підходити до нього на відстань одного метра.

Якби якийсь з авторів дотримався цих вищезгаданих критеріїв , то я би з чистою совістю відстоював його право на перше місце.

Таких робіт не було жодної.

В результаті судді визначили переможця зі іншою схемою — нагородили людину, яка показала найкраще технічне виконання. І я радий, що переможцем не став підліток, який зліпив купу малюнків в один та наклав випадкову цитату, а перемогла людина, яка зробила плакат з нуля в ілюстраторі.

Категорія №3: Папарацці

Звичайно ж тут було більше десятка авторів, бо в нас час кожен, хто має цифромильницю — вже вважає себе великим фотографом :)

Завданням було зробити серію фотографій (3-12), які б розкривали одну думку. Оцінювалась тема, ідея, креативність та техніка.

Пропущу всі ті негативні враження від робіт, які представляли собою просто пачку домашніх фотографій з незрозумілими надписами та претензією на креативність.

Особисто я в оцінюванні цього завдання керувався критерієм, що всі ці роботи мають розкривати одну думку. І після початку перегляду робіт, я переконався, що це рішення було вірним.

Всього одна людина надіслала повноцінну роботу, яка дійсно розкривала ідею та була об’єднана однією темою. На ці роботи було накладено звуковий ряд і завдяки додатковому каналу впливу (за умовами конкурсу звук був дозволений) ефект набагато збільшувався.

Серед кандидатів також було декілька цікавих робіт, але вони не пройшли по таким причинам: одна робота містила дуже якісні фото, але вони були з різних сфер та не поєднані однією думкою; в іншій роботі була думка, але вона не відповідала теми конкурсу; ще одна робота була представлена просто набором неоформлених фотографій і думка автора абсолютно не прослідковувалась.

І на десерт в нас була категорія №4: Сайт

До цього часу моя психіка вже на стільки загартувалась, що перегляд жахливих флеш-сайтів, кіслотних відтінків, неюзабільних інтерфейсів приносив мені дещо мазохістське задоволення. Я навіть став пояснювати викладачам! академії, що лінки мають бути підкресленими (або інтуітивно зрозумілими), що в меню має бути показано де ми зараз знаходимось, що в шапці сайту не може бути мішанина елементів і що така річ, як вітальна сторінка — це минуле тисячоліття ;)

Отаке багатослівне вийшло в мене враження від цього конкурсу (хоча я навіть постарався його в півтора рази стиснути :).

Нажаль самих робіт мені на руки не видали, а їх показували суддям просто з монітора. Але якщо вам дуже хочеться оцінити загальний рівень робіт — можете подивитись плакат до майбутнього конкурсу “Студент року”, який мені також незабаром належить відсудити ;)

Але мене все ж не полишає надія, що завдяки цим конкурсам якість дизайну та фото-відео робіт в нашому місті стане вищою. Сподіваюсь.

Схожі дописи:

• Ура, блог знову живий! Конкурс з такої нагоди!
• Критики будуть завжди
• Анонс конкурсу ‘Golden byte’
• Конкурс на конкурс до Дня сисадміна
• Як мене шантажували в Новій пошті
• Конкурс “Я — журналіст!”
• Конкурс краси “Афродита”
• 1 квітня відбудеться чемпіонат з “чу-ва-чі”
• Бутявки зюмо-зюмо некузявые!
• “Обитаемый остров”