Нижче буде крик душі про те, як я витратив 50 хвилин аби сплатити свій щомісячний єдиний податок державі.
А причиною того є касир Приватбанку. Щоб не було зайвих емоцій напишу лише факти:
1. Спеціально зайшов у відділення банку за 20 хвилин після закінчення обідньої перерви – до кожної із двох віконечок вже стояло по дві людини;
2. Стаю в чергу, чекаю, раптом у відділення заходить якась знайома касирши і звичайно ж лізе обслуговуватись без черги;
3. Тим часом паралельна черга лише збільшилась на 2 людини, а оця “знайома” доброзичливо радить людям в моїй черзі йти до іншого вікна, бо “я тут на довго”. Але чуйка мене не підвела і я лишився стояти за цією панянкою, бо бачив швикість просування парарельної черги;
4. Звичайно ж мої сподівання виправдались і я все ж дістався заповітного віконця швидше ніж мої брати по нещастю з черги №2. Розрахунок пройшов за 30 секунд, але тут почався сеанс впарювання. Перш ніж віддати мені квитанцію про сплату, касирша пропонує мені оформити кредитну картку. Я відмовляюсь і кажу, що поспішаю. І тут починається театр одного актора з монологом “а давайте я вам все ж оформлю картку, бо вона така блаблабла …”. Бачили б ви обличча людей, що стояли за мною в черзі. Коли в касирши закінчився словесний понос з приводу картки і я вже зрадів, що нарешті опинюсь на волі, як раптом почалась друга дія під назвою “Ось вам інформація про мобільний інтернет”. Щось мені підказує, що тут вона нарешті зрозуміла недобрі наміри клієнтів банку стосовно себе, тому і відразу віддала мені квитанцію.
Мораль: під час кризи банкам варто вдвічі більше думати про зручність клієнтів, обслуговуючому персоналу нічого не впарювати клієнтам, а якщо є альтернатива – не користуватись Приватбанком.
/кінець крику душі.
